Четверту неділю Великого посту (цього року 26 березня) Свята Церква присвячує пам’яті Іоанна Ліствичника, великого Синайського подвижника, який жив в VI-VII столітті, автора знаменитої «Ліствиці раю», що стала настільною книгою для багатьох ченців і керівництвом до подвижницького життя десяткам поколінь християн . Ліствиця – це тридцять бесід про тридцять різних сходинок духовного сходження до досконалості. «Сонцю передує ранкове світло, а всякому смиренню предтеча є лагідність, тому послухаємо істинного Світу, Христа, Який так стверджує ці чесноти в їх поступовості. Навчіться від Мене, говорить Він, бо я лагідний є і смиренний серцем (Євангеліє від Матвія). Смирення є незмінне улаштування розуму, яке і через славу й безчестя перебуває однаковим. Смирення полягає в тому, щоб при образах від ближнього, без збентеження і щиро про нього молитися. Смирення є скеля, що височіє над морем дратівливості, об яку розбиваються всі хвилі, до неї підступаючі, а сама вона лишається нерухомою».
І далі, святий Іоанн пише: «Покаяння – це наше примирення з Богом. Покаяння щире, плач, очищений від усякої скверни і смиренність … Покаяння підносить занепалого, плач вдаряє по вратах небесних, а святе смирення відкриває їх ».
«Ліствиця раю», Ліствиця, що веде на Небо – це шлях людини до досконалості, яка поступово, а не одразу, може бути досягнута, щоб він міг наблизитися до Бога, до Царства Небесного.
Великий угодник Божий прп. Силуан Афонський (ХХ ст) писав: «Найцінніше на світі – знати Бога. Душа, яка пізнала Бога, повинна в усьому віддатися на волю Божу і жити перед Ним в страху і любові. У любові – тому що Господь є Любов. У страху – боячись чимось образити Бога . Коли благодать з нами, тоді ми сильні духом; але коли втрачаємо її, тоді бачимо свою неміч; бачимо, що без Бога ми й подумати доброго не можемо. Боже милосердний, Ти знаєш неміч нашу, дай нам смиренного духу, бо за милосердям Своїм смиренній душі ти даєш сили жити по волі Твоїй, Ти відкриваєш їй усі таємниці Своїм ; Ти даєш їй пізнати Себе і як безмежно Ти нас любиш “.
І наведемо ще кілька слів прп. Іоанна Ліствичника: «Покаяння – це наша обітниця змінити своє життя. Це час, коли ми можемо навчитися смиренню, тобто миру: миру з Богом, миру з самим собою, миру з усім творінням. Покаяння народжується від надії і рішучої відмови від відчаю. Покаяння – це очищення нашої совісті. Це готовність без слова нарікання та в преображенні любов’ю, понести будь-яку печаль і будь-який біль ».
Будемо пам’ятати, що говорив святий Іоанн Ліствичник, тому що він був людиною, яка знала, що значить звернутися до Бога і залишитися з ним. Не кожен може зійти на таку щабель досконалості, як прп. Іоанн Ліствичник або святий Святий Олексій, чоловік Божий (пам’ять його 30 березня).
Кілька століть на Київській Русі та в землі козаків у народу житіє Олексія, чоловіка Божого було одним з улюблених читань. Бо тоді Ліствиця ще не була переведена на слов’янську мову і не всі могли її повністю прочитати і осмислити. Нагадаємо нашим читачам і про бастіон святого Олексія в фортеці святої Єлисавети, матері Іоанна Хрестителя.
Кожен із нас може бути радістю для Бога і радіти про Нього. Адже ми Богом улюблені і повинні бути гідними свого звання, щоб у нас засяяла слава Божа і допомогла нам піднятися до Нього.
Миру Божого всім нам. Щоб підготовка до Пасхи Христової нагадала нам про головну мету нашого християнського життя!
Протоієрей Євген Назаренко.
Просмотров (178)