«Послушайте меня, все грешники, от них же первый есмь аз,- говорив святитель Димитрій Ростовський, великий син Українскої землі, – и к вам, и к себе обращаюсь. Повторяем мы Ангельское Пресвятой Деве приветствие – «Радуйся…», читаем акафисты, припадаем к Владычице нашей, молимся Ей, а от грехов наших не воздерживаем себя, об истинном покаянии не заботимся… Мы, грешные, каждый раз, когда согрешаем, то снова распинаем Ее Сына на Кресте…» І серце Матері Божої знов охоплює нестерпний біль, якого зазнала Вона під Хрестом Сина і Бога Свого.
Будемо намагатися порадувати Матір Божу і устами, і добрими справами, а й паче ж всього – істинним покаянням. І нині, прославляючи Заступницю порятунку нашого в день особливого святкування Матері Божої – Похвала Пресвятої Богородиці – в суботу 5-го тижня Великого посту (цього року 1 квітня), будемо співати Їй священні пісні зі страхом Божим і в глибокому розумінні своєї негідності. Пресвята Богородиця, яка всиновила при Хресті Сина Свого Ісуса Христа в особі апостола Іоанна Богослова весь християнський рід, все людство, сумує і клопочеться перед Богом за кожного з нас. І якщо людина має хоч трохи рішучості змінити своє життя на краще, то Благодать Божа і піклування Божої Матері завжди буде поруч. Але ми не завжди відгукуємося на неї, як відгукнулася преподобна Марія Єгипетська (пам’ять її в цьому році 2 квітня, а постійна її пам’ять – 14 квітня). Це дивовижний образ жінки, яка була безоднею гріха і духовної нечистоти, а потім стала ангелом во плоті. Понад 40 років в глибокому покаянні, молитві і самоті провела вона в дикій пустелі і досягла милістю Божою великої святості. Дивовижна прозорливість, повне знання Святого Письма, по воді вона проходила, як по суху, при молитві видимо піднімалася над землею, за короткий час одного дня подолала шлях, який пройшов в пустелі чернець отець Зосима за 20 днів … Життя цієї святої (VI століття) дає нам зразок щирого покаяння, Божого милосердя, особливого піклування Божої Матері до грішників, що каються …
Наші предки, протягом багатьох століть, люблячи і шануючи Божу Матір і святих угодників Божих, намагалися дотримуватися церковних статутів, не пропускати богослужінь, особливо в святкові та недільні дні, дотримуватися постів. Все це поєднувалося з ділами милосердя, взаємовиручкою, допомогою і довірою один до одного.
В середині XVII віку архідиякон Павло Алеппський, супроводжуючи Антіохійського патріарха Макарія в Москву, так висловив свої враження про Україну: « По всей земле казаков мы заметили возбудившую наше удивление прекрасную черту: все они, за исключением немногих, даже большинство их жен и дочерей, умеют читать и знают порядок церковных служб и церковные напевы; кроме того, священники обучают сирот и не оставляют их шататься по улицам невеждами ». Відзначалася і іншими мандрівниками особлива любов до Пресвятої Богородиці, і здоров’я нашого народу (крім подагри ніяких особливих фізичних і душевних хвороб або відхилень не помічалося).
Так, було, що деякі грішили, але вони і каялися! І були плоди покаяння. Було розуміння і ставлення належне і до Великого посту. І саме у Великому посту в нашій землі в селищі Ревуцькому (теперішня Добровеличківка, географічний центр України) в 1819 році відбулося чудо від ікони Божої Матері. Ікона рясно замироточила і почались відбуватися зцілення по молитві перед цією святинею. У 1848 році ікона була прославлена у лику чудотворних по всій Російській православній церкві і стала називатися Ревуцькою. У кафедральному Успенському соборі м. Єлисаветграда разом з шанованою чудотворною іконою Божої Матері «Єлисаветградська» шанувалася і Ревуцька ікона. У богоборчі часи першої половини 20 століття чудотворна ікона була загублена, але зараз в Нікольському храмі Добровеличківки, як і в Київському і Одеському монастирях, є шановані списки з Ревуцької ікони. І святкування цього образу відбувається саме на «Похвалу Пресвятої Богородиці».
Інший великий син українського народу Н.В. Гоголь писав у «Петербурзьких записках 1836р»: «Спокоен и грозен Великий пост. Кажется, слышен голос: «Стой, христианин, оглянись на жизнь свою». На улицах пусто. Карет нет. В лице прохожего видно размышление. Я люблю тебя, время души и молитвы. Свободнее, обдуманнее потекут мои мысли… К чему так быстро летит ничем незаменимое наше время? Кто его кличет к себе? Великий пост, какой спокойный, какой уединенный его отрывок!»
Будемо намагатися пройти Великий піст по-православному, адже це десятина року. Будемо молитися за нашу Україну і просити для неї Покрова Божої Матері!
Протоієрей Євгеній Назаренко.
Просмотров (40)