Четверту неділю Великого посту (цього року 18 березня) Церква Христова присвячує пам’яті Іоанна Лествичника – «Спісателя» «Лествиці», що жив в 6-7 столітті. У цьому встановленні Церкви видно глибокий сенс. Адже пост повністю пов’язаний з покаянням. Покаятися – це значить змінити грішні думки і почуття, виправитися, стати іншим, почати творити нове життя, живучи за духом Христовим. Необхідне зростання, духовне відродження «від сили в силу», як би по сходах. Святий Іоанн залишив всім християнам дивний твір «Лествиця», в якому міститься вчення про сходження до Господа. Високою є також крута Лествиця (сходи) сходження до Божественної досконалості, тих, що йдуть по ній, на кожному кроці на чекають багато спокус і небезпеки. Іншим, більш повільним шляхом смирення і послуху, проводить своїх послідовників Іоанн Ліствичник. Тридцять ступенів, по числу років Спасителя до виходу на проповідь Євангелія, обчислює тим, що йдуть по сходах Лествиці, цей богоносний наставник. Кожна ступінь – новий духовний вік, нова стадія росту. «Християнин – каже він, є той, хто скільки можливо людині, наслідує Христа словами, справами і помислами, право і непорочно віруючи в Святу Трійцю …
Гріх є тяжка хвороба душі, що спотворює наш внутрішній світ. І святий Іоанн, як досвідчений лікар, досліджує коріння подібних захворювань. Християнин, слухаючи поради преподобного, йди за своїми сходами до Божественної досконалості. Євангеліє, твори святих отців, настанови духовно досвідчених і благочестивих священиків і наша рішучість допомагає на цьому шляху. Молитва, піст, творіння добра, тверезість душі, духовна пильність, смиренність, терпіння і великий дар – любов до Бога і людей. Любов до своєї землі, до своєї Вітчизни. А Вітчизна – це честь батька. Наше мала Вітчизна – місто святої Єлисавети, матері Іоанна Хрестителя, Єлисаветградська земля. Моліться Богу за неї! Ми за неї відповідаємо перед Творцем, перед нашими предками і нашими нащадками.
А 22 березня – пам’ять 40 мучеників, дружини хоробрих воїнів-християн. За Христа вони були замучені в 302 р. в Севастії Вірменській. Спочатку їх засудили на побиття камінням, але камені летіли повз них, або поверталися на мучителів. Потім їх знову посадили у в’язницю, де вони в молитві двічі почули голос Господа, який втішав їх: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, оживе». І «А хто витерпить до кінця, той спасеться». На наступний день святих засудили на холодну смерть: роздягли і поставили під вартою в льоду Севастійського озера. На березі розтопили баню – опівночі один з них не витримав і кинувся бігом до лазні, але як тільки увійшов в неї, як впав замертво. Під ранок воїн Аглаій (з охорони святих мучеників) побачив над головою кожного мученика світлий вінець. Світлий вінців було 39, а 40-ий висів у повітрі. Тоді він сказав іншим охоронцям: «І я християнин» – і роздягнувшись, приєднався до мучеників, а 40-й вінець спустився на його голову. Небесне сяйво освятило озеро, лід розтанув, вода стала тепла – святі
стояли і славили Бога. На ранок мучителі з подивом побачили, що святі воїни живі, потім їм перебили гомілки, а тіла спалили.
Свято сорока святих дуже шановане в нашому народі. Наші предки пекли в цей день пироги «жайворонки» для насичення голодних, спостерігали і передбачали погоду. Молитвами сорока святих воїнів хай допоможе Господь і нашим православним захисникам Вітчизни.
Молитвами сорока святих мучеників хай допоможе і нам Господь Бог пройти гідно 40 днів Великого посту і Страстну седмицю.
Протоієрей Євгеній Назаренко.
Просмотров (37)