Щорічно 17 липня весь Православний світ відзначає особливу дату – день убивства Царственних Страстотерпців: Імператора Миколи II, імператриці Александри, царевича Алексія, великих княжон Ольги, Татіани, Марії і Анастасії. З 2000 р. їх імена в сонмі святих новомучеників і сповідників Русі і вони прославлені Вселенською Православною Церквою! А колись вони були, по слову цариці Александри Федорівни «маленькою, міцно пов’язаною сім’єю». Якщо хтось має сумнів в їх майже ідеальних сімейних стосунках, нехай прочитає листи один до одного. Вони були завжди разом – і в горі і в радості. І на відпочинку, і в Криму, і вдома у рояля, і в молитві, і під час прославлення преподобного Серафима Саровського, і в Царськосельському госпіталі … … Мучеництво – це наслідування і уподібнення Христу. В історії Церкви є приклади сімей мучеників, але Царська Сім’я (сім-Я) займає особливе місце. Сімейне життя за християнськими заповідями і служіння Батьківщині для них завершилося царським мученицьким вінцем.
Страстотерпець цар Микола II пройшов через два головних види спокус, яким піддає себе людина на землі: спокуса величністю , славою, владою, і спокуса приниженням, нестатками, тілесним і душевним стражданням. Спокуси царської влади такі великі, що в Стародавній Візантії існував мудрий звичай: серед шуму і блиску коронаційних торжеств підносити вінчаному повелителю – шматки мармуру, щоб він заздалегідь вибрав з них матеріал для своєї гробниці, або давати йому в руки мішок з золою, щоб нагадати йому про те, що і він стане колись землею і попелом, як і кожен із смертних …
Подібно праведному Іову, в день якого Миколі з волі Божої судилося побачити світ, він в одну мить позбувся і слави, і багатства, і царства, і друзів. Лише деякі з близьких до нього осіб захотіли пити чашу страждань і залишилися йому вірні до кінця. Звичайно, як у кожної людини і кожного правителя, у царя Миколи були невеликі гріхи і помилки. Однак він гідно, з доброю світлою душею ніс свій важкий хрест. Але Господь залишив страстотерпцю царю люблячу і безмежно віддану йому сім’ю, яка повинна була і ділила з ним приниження і скорботи. Найтяжчим з усіх лих, які впали на главу царя, було позбавлення особистої свободи. Ув’язнений під варту, він повинен був відчувати всю гіркоту неволі і всю жорстокість людської невдячності, його піддавали самим грубим образам, глумилися не тільки над ним, але і над його сім’єю, що приносило йому нові страждання.
«По мере приближения к своему исходу – по слову митрополита Анастасія (Грібановського), – вся семья доблестных страдальцев с истинно царским величием, все выше и выше поднимается над землей, и достигает, как об этом свидетельствуют последние письма их, исповеднической крепости и веры, мученического незлобия и всепрощения к врагам своим. Смерть застала их всех вполне созревшими для вечности… Великомученический подвиг русского царя Николая II почти не имеет равного себе в истории последних веков, и только здесь, на этой трепетной и таинственной Голгофе, мы уразумеваем сокровенный смысл креста, возложенного на него и вместе с ним на всю семью его Свыше»… Що можна додати до цих слів?
Тільки побажання, щоб православні не забували подвиг новомучеників і сповідників віри XX століття, просили молитовного клопотання перед Богом св. Царственних мучеників, і особливо св. Царя Миколу. Він, будучи спадкоємцем престолу, відвідував Єлисаветград, молився в наших храмах, його старша дочка Ольга була почесним офіцером Єлисаветградського гусарського полку. Святі Царственні мученики, моліть Бога за нас! Щоб наш народ і наша православна Україна, і наша мала Батьківщина – місто святої Єлисавети, подолали пасивність і скам’янілість, нечутливість до духовних витоків, боячись боротися за історичну спадщину. І Господь благословив нашу обл. центру початкове історичне ім’я – ім’я святої праведної Єлисавети, матері Іоанна Хрестителя.

Протоієрей Євгеній Назаренко.
​

Просмотров (69)