Христос вочеловечися, призвав к покаянию разбойники и блудницы;
душе, покайся, дверь отверзеся Царствия уже,
и предвосхищают е фарисее и мытари и прелюбодеи кающиися.
(5 тропар, 9 пісні Великого канону св. преп. Андрія Критського)
Всечесні отці, дорогі брати та сестри!
http://orthodox-kr.org.ua/…/upl_images/vladika_post.jpgСвяті пророки Мойсей та Ілля — стовпи старозавітних праведників, будучи прикрашені багатьма чеснотами, коли хотіли приступити до Бога і розмовляти з Ним, вдавалися до посту і на його руках підносилися до Творця. Тому і Господь, створивши людей, негайно віддав їх під опіку посту, доручивши останньому, як ніжній матері і найкращому наставнику, спасіння Адама та Єви. «Від усякого дерева в Раю, можеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж» (Бут. I2, 16-17) — це заповідь, яка стосується першого посту. Якщо ж піст був так необхідний у Раю, то яка тоді користь, має бути від нього поза Едемським садом? Якщо зброя проти диявола, тобто говіння, було потрібно нам ще до початку війни з гріхами, то у сам період духовної боротьби людини піст стає ще більш затребуваним.
Тому і Христос каже, що: «Цей рід виганяється лише молитвою і постом» (Мф. 17, 21). Піст, маючи такий вплив на ворогів нашого спасіння, повинен займати і відповідне місце у нашому релігійному досвіді.
Що таке піст, і як він повинен проявлятись у нашому житті?
За відповіддю звернемося до світоча християнської думки та автора Божественної літургії святителя Іоанна Златоустого.
Святий Іоанн, роздумуючи над темою посту, говорить, що піст – це багатогранний діамант, а покаяння є однією з його граней. Святитель авторитетно стверджує, що є багато різних шляхів покаяння, для того щоб облегшити наше сходження на небо.
Ти грішник? Увійди в Церкву і скажи: я згрішив — і загладиш свій гріх. Приклад: цар Давид, який перший сповідавши свій гріх, отримав прощення. Священне Писання нам розповідає історію про те, як цар звершив перелюб і вбивство (2 Цар. 11). Бог посилає до нього пророка Нафана, який тільки переступивши царський поріг, починає своєрідно викривати Давида, але не називаючи безпосередньо його гріхи. Нафан розповідає Давиду історію про те, як багатий чоловік, володіючи великими стадами, забрав єдину вівцю у бідного (2 Цар. 12, 1-4). Вівцю, яка пила з чаші, їла від столу і спала на грудях убогого. Почувши сказане, цар оголошує свій вирок: смерть злодію. Далі Нафан прямо вказує на царя, засвідчуючи, що цим багачем-злодієм є Давид. Останній, прозрівши духовно, відразу починає визнавати свій гріх та каятися. На що Нафан відповів: «Господь очистив твою провину» (2 Цар. 12, 13). Бачимо, як здійснюються слова Писання: «Першим називай свій гріх, і тоді оправдаєшся» (Іс. 43, 26). Слова пророка можна доповнити – ти сам засудив себе, а Я, Господь, звільняю тебе від засудження; ти приніс щире каяття — і Я загладив гріх; ти сам піддав себе осуду, а Я знищив вирок. Ось ми бачимо витоки нашої церковної сповіді, яка є дуже необхідною для нас, коли ми йдемо дорогою покаяння.
Є в нас ще інший шлях покаяння. Оплакування своїх гріхів. Святий апостол Петро, той, хто перший з апостолів сповідав віру в Іісуса Христа як Сина Божого, звершив дуже великий гріх — відрікся від Господа. Але зрозумівши глибину свого вчинку, почав гірко плакати. Сльози, ставши своєрідним другим хрещенням, загладили його беззаконня.
Ще одним яскравим прикладом плачу за гріхи є історія з життя царя Ахава. Бажаючи мати у своєму володінні виноградник Навуфея та послухавши пораду своєї розпусної дружини Ієзавелі, цар стає винним у смерті та неправдивому наклепі на бідного іудея. До Ахава приходить пророк Ілля та починає грізно його викривати: «Так сказав Господь: «Ти вбив Навуфея, а тепер хочеш посісти його місце? На тому місці, де пси лизали кров Навуфея, пси лизатимуть і твою власну кров!» (3 Цар. 21, 19). Почувши це, Ахав дуже засмутився і почав оплакувати свій гріх. Бог дивлячись на сльози та серце царя, скасував Свій вирок та подарував роки життя Ахаву. Як бачимо, для справжнього покаяння не потрібно покладати надлюдських зусиль, переставляти гори, а треба оплакувати свої гріхи.
Є ще третій шлях покаяння. Це дорога смирення. В Священному Писанні розповідається притча про митаря і фарисея (Лк. 28, 10-14). Прийшли фарисей і митар до храму помолитися. Фарисей почав перераховувати свої чесноти, а митар, вдаряючи себе у груди, казав: «Боже, милостивий будь до мене, грішника» (Лк. 18, 13).
Хто гірше митаря? Він заробляє свій статок на чужих нещастях, бере участь у плодах праці інших людей. Так, гріх митаря — один з найтяжчих. Праця митаря – це ні що інше, як узаконений гріх та благовидне хижацтво. Що гірше митаря, який коли треба працювати, анітрохи про це не дбає, а наживається на поті та сльозах бідних людей? Якщо ж митар, будучи таким грішником, вийшов з храму більш оправданим аніж фарисей, який дійсно мав зовні праведне життя, то настільки великий дар за смирення, тому, хто намагається жити по правді Божій.
Існує іще інший шлях покаяння, через який можна звільнитися від гріхів. Це милостиня, цариця чеснот, яка дуже швидко підносить людей у небесні оселі, та є найкращою захисницею на Страшному Суді. Великий політ у милостині: вона, досягаючи самих небес, сходить вище сонця. Але й там вона не зупиняється. Проходить небо, оминає чини ангелів та постає Царському Престолу. Про це нас навчає Божественне Писання, яке каже: «Корниліє, …молитви і милостині твої піднялися до Бога» (Дії. 10, 3-4). Сам Господь говорив, що наша допомога «одному з найменших братів» (Мф. 25, 40) є допомогою Самому Христу. Тому постараємося полюбити милостиню. Їй немає нічого рівного, вона може і загладити гріхи, і позбавити від суду. Ти мовчиш, — а вона стоїть і тебе захищає; або краще, тоді як ти мовчиш, тисячі уст дякують Господу за тебе.
Святитель Іоанн продовжує свої думки і закликає нас до ще більших глибоких духовних роздумів. Звісно, прощення гріхів дарує нам і молитва. Навчаючи нас молитися, Господь розповів притчу про чоловіка, який вже ліг спати. Пізно вечором прийшов до нього друг. Стукає товариш у двері та просить, щоб хазяїн дав хліба. А останній йому відповідає: «Зараз не можу відкрити, тому що вся моя сім’я лягла спати». Друг продовжував стукати в двері. А власник оселі і надалі відповідав: «Зараз не можу відкрити, тому що лягли спати». Але пізній гість і після цього продовжував благати. Іісус закінчує притчу наступною думкою: «Коли господар не підніметься, і не дасть хліба заради дружби, то все ж таки допоможе товаришу в силу його настирливості»(Лук. 11, 5-8). Отже, ця притча вчить нас відвазі, з якою ми повинні звертатися до Бога. І якщо ми, з відвагою чоловіка, який прийшов опівночі до свого друга просити хліба, будемо молити Бога про прощення своїх гріхів, то Господь обов’язково вибачить нам наші провини.
Ось як на думку святителя Іоанна Златоустого, Господь подарував нам багато шляхів покаяння, а саме: сповідання та оплакування своїх гріхів, шлях смирення і милостині та молитви. Подарував для того, щоб ніхто не сказав: «Покаяння мені не під силу».
Церковні піснеспіви, які виконуються у період Великого посту, яскраво вказують на одну особливість нашого православного богослужіння. Наприклад, твори «Днесь висит на древе», «Приидите, сраспнемся Ему» і інші вказують на те, що Голгофа повинна для нас стати реальністю, а не просто історичним спогадом. Діло спасіння, яке звершив Господь, стає реальним у житті тих, хто спасається сьогодні. Сучасність, в якій переживаються події спасіння, розширюється, вміщає невмістиме; границі часу і простору поступаються, стають глибшими та вміщають безкінечність. В церковній молитві саме цього літургічного періоду року переважає пам’ять про людей та події Священної Історії. Зрозуміло, чому святитель Іоанн роздумуючи над покаянням, приводить стільки образів зі Священного Писання. Тому нехай ті уроки зі Старого та Нового Завітів, які піднімаються у церковній гімнографії періоду Великого Посту, знайдуть відгук і у нашому серці.
Всечесні отці, дорогі брати та сестри! Всіх Вас сердечно вітаю з початком Духовної Весни. Давайте усі разом, в сьогоднішній день, подякуємо Господу за можливість бути учасниками Його Божественної Євхаристії, сповідувати святоотцівську віру та бути в огорожі Істинної Православної, канонічної Церкви наших батьків. Бажаю, щоб поприще Святої Чотиридесятниці стало для нас торжеством Віри над безвір’ям, торжеством Покаяння над гріхом, торжеством Праведності над беззаконням. Будемо молити Милосердного Бога, щоб сподобив всіх нас під мирним небом з чистим серцем та у міцному здоров’ї зустріти свято Світлого Христового Воскресіння.

Милістю Божою, смиренний
+ ІОАСАФ
архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський
м. Кіровоград
2016 р.

Просмотров (28)